Введіть свою електронну адресу, щоб завантажити повний посібник.
Капча електронної пошти
Системи пожежогасіння регулюються спеціальними нормами та стандартами для забезпечення належного встановлення та функціональності. Основні норми включають NFPA 13 для стандартних установок, NFPA 13R для житлових приміщень та IFC (Міжнародний протипожежний кодекс) для загальних вимог до будівель.
Коли прихильників використання автоматичних систем пожежогасіння попросили оцінити найкращі способи просування використання автоматичних систем пожежогасіння, вони поставили протипожежним нормам два найвищі бали з 10 поширених стратегій, спрямованих на збільшення їх використання. «Переконання розробників норм вимагати використання систем пожежогасіння для певних приміщень» (7,3 з 10). Другий найвищий бал (7,0) отримав пункт «Заохочення пожежних органів до просування використання систем пожежогасіння», що також може бути реалізовано шляхом змін у нормативних актах.
У цій публікації блогу ми заглибимося в тему протипожежних норм, а саме: що таке норми та яку роль відіграють протипожежні спринклери? Ця публікація блогу охоплює основні моменти четвертого розділу «Протипожежні норми та протипожежні спринклери» Посібника IFSA з просування автоматичних систем пожежогасіння: Дорожня карта для адвокації.
Зобов'язання уряду забезпечувати захист від пожеж
Пожежна безпека є як особистою, так і колективною відповідальністю. На робочих місцях, у комерційних приміщеннях та багатоквартирних будинках особа, яка здійснює оперативний контроль, зазвичай несе відповідальність за пожежну безпеку. Однак, коли виникають ризики для безпеки, уряди повинні втрутитися для захисту населення.
Це втручання підпадає під повноваження уряду щодо поліції, широких повноважень щодо забезпечення громадської безпеки, здоров'я та добробуту. Поліцейські повноваження дозволяють урядам вживати таких заходів, як знесення небезпечних споруд, обов'язкова вакцинація, регулювання громадського транспорту або заборона небезпечних практик, таких як використання побутових феєрверків або дерев'яних будівель у містах, коли йдеться про пожежну безпеку.
Однак, щоб втручання уряду було виправданим, воно має служити суспільним інтересам, бути обґрунтовано необхідним і не створювати надмірного тягаря для окремих осіб. Судовий нагляд допомагає гарантувати, що такі повноваження не використовуються зловживанням або не застосовуються таким чином, щоб несправедливо перешкоджати законній діяльності.
Коротка історія будівельних та пожежних норм
Найдавнішим відомим урядовим регулюванням безпеки будівель був Кодекс законів Хаммурапі, 6-го царя Вавилону, виданий у 1754 році до нашої ери. Кодекс містив 282 правила, що встановлювали стандарти комерційних взаємодій та штрафи й покарання для задоволення вимог правосуддя. Його було виявлено в 1901 році, вирізьбленим на масивному кам'яному стовпі у формі пальця.
У 871 році Альфред Великий, король Англії, запровадив заходи пожежної безпеки, зокрема накриття вогнищ на ніч, а в 1189 році мер Лондона запропонував звести кам'яні стіни для зменшення поширення вогню. Ідея вимоги використання негорючих матеріалів для запобігання поширенню вогню поширилася і на Сполучені Штати. Найдавніші американські міста, такі як Нью-Йорк і Бостон, вимагали, щоб житла були побудовані з цегли або каменю з дахами з шиферу або черепиці, щоб обмежити поширення вогню.
У 1896 році Національна рада страховиків від пожежної небезпеки (NBFU) розробила свій перший типовий закон про будівництво та безуспішно лобіювала його прийняття штатом Нью-Йорк. Ці зусилля призвели до публікації в 1905 році Будівельного кодексу NBFU, який вважається першим «типовим будівельним кодексом» – повним збірником технічних вимог до будівництва будівель, спеціально написаних таким чином, щоб уряд міг прийняти його як закон. Цей типовий кодекс NBFU пізніше був опублікований під назвою Національний будівельний кодекс і періодично оновлювався до 1967 року.
Цей кодекс став піонером у розробці фундаментальних принципів кодексу, таких як вимоги до висоти та площі будівель, засоби евакуації, вогнестійкі конструкції, огородження шахт, парапети, протипожежні стіни та двері, системи пожежогасіння та запобігання пожежам.
Типовий кодекс NBFU 1905 року містив вимоги до спринклерних систем у частинах будівель, включаючи нижні приміщення торговельних та виробничих приміщень. У Сполучених Штатах великі міста, такі як Нью-Йорк і Чикаго, могли дозволити собі писати та оновлювати власні будівельні норми. Менші міста та штати вирішили об'єднатися в регіональні групи для написання та регулярного оновлення додаткових типових будівельних норм як альтернативи страховій галузі.
Національний будівельний кодекс NBFU. До них належать:
- 1927 – Єдиний будівельний кодекс, опублікований Міжнародною конференцією будівельних інспекторів (ICBO)
- 1947 – Стандартний будівельний кодекс, опублікований Південним конгресом будівельних кодексів (SBCCI)
- 1950 – Основні будівельні норми, опубліковані Міжнародною організацією будівельних службовців та адміністраторів норм (BOCA).
Хоча вимоги широко застосовувалися на регіональному рівні, розбіжності у вимогах між ними та спосіб їх прийняття на державному чи місцевому рівні часто створювали конфлікти, які перешкоджали прогресу в будівельних засобах, методах та матеріалах від юрисдикції до юрисдикції.
Коди ICC та NFPA
Щоб вирішити ці проблеми, три організації з кодифікації у 1972 році створили Раду американських будівельних службовців (CABO), а в 1994 році зрештою об'єдналися, створивши Міжнародну раду з кодифікації (ICC). Зараз ICC розробляє єдиний набір модельних кодів, включаючи Міжнародний будівельний код (IBC), Міжнародний пожежний код (IFC) та інші спеціальні коди для таких галузей, як сантехніка, механічні системи та енергетика.
МТП не є єдиним автором прийнятних модельних норм. Національна асоціація пожежної безпеки (NFPA) також публікує модельний протипожежний кодекс (NFPA 1), модельний будівельний кодекс (NFPA 5000) та «Кодекс безпеки життєдіяльності» (NFPA 101), які широко використовуються, приймаються та застосовуються у Сполучених Штатах та в усьому світі.
Спільною рисою більшості будівельних норм є система класифікацій зайнятості, яка є основою оцінки ризику. Ці класифікації визнають, що рівень ризику від пожежі залежить від того, як використовується будівля або споруда, як з точки зору людей, які займають споруду, так і з точки зору вмісту будівлі. Вимоги до мінімальних рівнів пожежної безпеки включають вогнестійкість, необхідні шляхи евакуації, горючість допустимих оздоблювальних матеріалів, системи сигналізації та пожежного спринклера, а інші аспекти захисту залежать від класифікації зайнятості у поєднанні з площею та висотою будівлі.
Одна з переваг системи будівельного регулювання, що базується на періодичному прийнятті типових норм, полягає в тому, що типові норми оновлюються регулярно, зазвичай кожні кілька років. Це дозволяє нормам враховувати нові методи та технології. Це також дає змогу громадськості, зокрема правозахисним групам, брати участь у процесі.
Сполучені Штати, можливо, мають найширшу історію захисту кодексів з боку групи, що зосереджена на протипожежних спринклерах. Національна асоціація протипожежних спринклерів (NFSA), яка сягає свого заснування 1905 року, ще в 1960-х роках прийняла політичне рішення про сприяння ширшому використанню протипожежних спринклерів за допомогою будівельних норм.
Замість того, щоб просто вимагати розширення обов'язкових вимог щодо встановлення спринклерів у рамках кодексів, прихильники спринклерів часто працювали над створенням стимулів або «компромісів», які б компенсували додаткові витрати на встановлення спринклерів шляхом зниження витрат в інших сферах будівництва, що детальніше розглядається нижче. Такий підхід часто зустрічає менший опір з боку забудовників та політиків, які прагнуть не збільшувати вартість будівництва.
Визнання систем пожежогасіння як ключових елементів безпеки життєдіяльності значно зросло протягом десятиліть з моменту першої публікації та прийняття типових будівельних норм у Північній Америці. Як і в Північній Америці, вдосконалення норм в інших частинах світу також, як правило, відбувається після пожежних трагедій. Однак правозахисні організації можуть досягти вдосконалення норм навіть без трагічних пожеж. Хоча Європейська мережа систем пожежогасіння (EFSN) не існувала до 2002 року, до 2006 року вона змогла повідомити, що багато європейських країн починають визнавати необхідність спринклерних систем у висотних будівлях.
Активний та пасивний захист
Одна з причин, чому вимоги протипожежного захисту зазвичай включаються до будівельних норм, полягає в тому, що вогнестійкість будівельних матеріалів традиційно відігравала велику роль у визначенні прийнятного рівня пожежного ризику для різних приміщень.
Пасивний вогнезахист спирається на властиву будівельним компонентам вогнестійкість, таким як протипожежні двері, вікна, стіни та збірки підлоги/стелі. Вони випробовуються за стандартизованими процедурами часу-температури, щоб визначити, як довго вони можуть витримувати вогонь без руйнування. Оскільки ці елементи вбудовані в конструкцію та не потребують активації, вони вважаються «пасивними». Історично будівлі з такими характеристиками називалися «вогнестійкими», але сьогодні кращим терміном є «вогнестійкі», що визнає, що вміст будівлі, а не лише її конструкція, становить значний ризик пожежі.
«Активні» системи пожежогасіння є протилежністю та включають автоматичні спринклери, пожежну сигналізацію та системи димогасіння, які активно реагують на пожежну ситуацію. Серед них спринклерні системи є унікально ефективними, оскільки вони можуть активно контролювати або гасити пожежі, зменшуючи загрозу для життя та майна. Це особливо важливо для людей, які можуть не мати можливості евакуюватися під час пожежі.
Доведена ефективність
Прихильники пасивного підходу до пожежної безпеки часто ставлять під сумнів надійність активних систем, зокрема систем пожежогасіння. Але пасивні системи також мають певний рівень відмов, що задокументовано в польових дослідженнях та досвіді пожеж, які виявили порушення вогнестійких бар'єрів, неадекватну пожежну ізоляцію, протипожежні двері та заслінки, що не закриваються, та інші недоліки. Проте існує мало досліджень надійності пасивних систем, які можна легко порівняти з історично відмінною роботою автоматичних систем пожежогасіння.
Коли NFSA почала виступати за поширення визнання автоматичних спринклерних систем у Сполучених Штатах у 1960-х та 1970-х роках, NFSA продемонструвала ефективність спринклерного захисту в контролі та гасінні пожеж з двох основних джерел.
Таблиця 4.4.1-1: Зведена інформація NFPA щодо ефективності спринклерних систем у Сполучених Штатах, 1897–1969 рр.
| Продуктивність | Номер 1897–1924 рр. | 1897–1924 Відсоток | Номер 1925–1969 рр. | 1925–1969 Відсоток |
|---|---|---|---|---|
| Задовільно | 31,388 | 95.8 | 78,291 | 96.2 |
| Незадовільний | 1,390 | 4.2 | 3,134 | 3.8 |
| Всього | 32,778 | 100.0 | 81,425 | 100.0 |
Для цілей цієї ранньої статистики «задовільна» робота свідчила про те, що системи пожежогасіння належним чином придушили та контролювали пожежу. І навпаки, «незадовільна» робота включала не лише погану ефективність гасіння працюючої системи пожежогасіння, але й пожежі, коли водопостачання було перекрито або іншим чином було недостатнім на момент пожежі, що становило приблизно третину всіх «незадовільних» інцидентів.
Більш детальний збір даних про інциденти згодом був зібраний за допомогою Національної системи звітності про пожежі (NFIRS), яка адмініструється Пожежною адміністрацією США, починаючи з середини 1970-х років.
4 способи забезпечення ефективності
Ось чотири способи забезпечення ефективності автоматичних систем пожежогасіння:
- Стандарти проектування та встановлення систем – традиційно будівельні та протипожежні норми регулюють місця встановлення систем пожежного спринклера, тоді як відповідні стандарти визначають, як їх потрібно встановлювати. Ці стандарти мають вирішальне значення для забезпечення ефективності спринклерної системи, охоплюючи технічні деталі, такі як відстань між спринклерами, зазор між перешкодами, тиск води, швидкість потоку, випробування та документація. Хоча норми іноді дозволяють частковий спринклерний захист для певних небезпек, більшість вимог надають перевагу повністю спринклерним системам.
- Сертифікація спринклерної продукції – вирішальним елементом надійності системи пожежогасіння є якість продукції, яку найкраще забезпечити за допомогою стандартів на продукцію та програм сертифікації. Це включає, але не обмежується, спринклери, клапани, труби, фітинги та опори. Урядові регуляторні органи повинні визначати, які стандарти на продукцію слід використовувати та які лабораторії сертифікації, іноземні чи вітчизняні, є прийнятними для перевірки відповідності цим стандартам.
- Програми сертифікації для системних техніків – програми сертифікації для осіб, які займаються проектуванням, компонуванням та деталізацією систем пожежогасіння, допомагають забезпечити належну кваліфікацію осіб, які готують плани проектування та монтажу.
- Вимоги до перевірки та випробування – спринклерні системи повинні періодично перевірятися, перевірятися та обслуговуватися, щоб забезпечити їхню належну роботу з часом. Пожежні насоси та інші механічні компоненти потребують регулярного навантаження для забезпечення їхньої повної функціональності. Перш за все, клапани, що контролюють подачу води, повинні перебувати у відкритому та готовому до використання положенні, що найкраще забезпечується за допомогою електронного контролю з належною сигналізацією, яка передається на постійно чергуючі пункти контролю.
Заохочення до використання протипожежних спринклерів у будівельних нормах
«Створення економічних стимулів у будівельних нормах для спринклерних систем» було оцінено як третьа за ефективністю стратегія збільшення використання спринклерів з оцінкою 6,9. Традиційно це досягалося за допомогою того, що часто називають «компромісами спринклерів». Це стосується дозволу на альтернативні варіанти проектування в будівельних нормах, які надають фахівцям-проектувальникам варіанти, що дозволяють скоротити інші заходи пожежної безпеки, якщо протипожежні спринклери встановлені по всій будівлі, завдяки їхній здатності забезпечувати еквівалентний або вищий рівень захисту. Ці стимули також називають «альтернативами проектування протипожежних спринклерів», а в деяких випадках «компромісами спринклерів» залежно від місцевої термінології.
Найпоширенішим компромісом або стимулом для спринклерної системи є дозволене збільшення висоти та/або площі будівлі чи пожежного відсіку для того місця проживання, де будівля оснащена спринклерною системою відповідно до чинного національного стандарту.
Щоб ознайомитися з повним змістом четвертого розділу, зокрема з дослідженнями ефективності систем, стандартами проектування та встановлення систем, сертифікацією, а також двома тематичними дослідженнями щодо стимулювання використання протипожежних спринклерів, завантажте повний посібник.
Слідкуйте за наступною публікацією в блозі з цієї серії про «Посібник із просування автоматичних систем пожежогасіння: Дорожня карта адвокації». У ній висвітлено зміст п’ятого розділу «Впровадження змін до нормативних актів у середовищі кодексу».